БойкоМандри

Церква Святої прп. Параскевії (Сербської)

Ця тризрубна триверха церква належить до найкращих зразків сакральних споруд бойківського типу Старосамбірщини. У ній ще...

Вид на гору Маґура-Лімнянська

“Маґурою” в Карпатах називають гори з вершинами, що повністю вкриті лісом. Ця назва для гірських вершин дуже популярна. Лише в Українських Карпатах налічується

Бункер командира українських повстанців Степана Стебельського “Хріна”

У часи Других визвольних змагань за Незалежність України, зокрема у 1944-49 рр., в цих краях воював легендарний командир 24-го Тактичного Відтинку "Маківка"

Криївка в церкві Св. Архистратига Михаїла у Плоскім

Найдавніша збережена письмова згадка про церкву датується 1546 р. У 1681 р. за єпископа перемиського Інокентія Винницького на місці попередньої церкви збудували новий дерев’яний храм, який коштом громади відновили у 1804 р.

Островерх” – Олекса Конопадський

У часи Других визвольних змагань на цих теренах воював підстаршина УПА, командир охорони командування ТВ-24 “Маківка” групи УПА-Захід, старший вістовий Олекса Конопадський (“Островерх”, “Тополя”).

Еко-табір «Мшанецькі Колиби»

Це соціальне підприємництво релігійної громади Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ с. Мшанець, засноване у 2019 р. Його мета: соціальний, духовний та економічний розвиток краю шляхом створення успішних й інноваційних проєктів у сфері туризму на основі бойківських традицій та християнських цінностей. Особливість цього соціального підприємництва полягає в тому, що воно є власністю місцевої парафіяльної громади, а дохід реінвестується або використовується на інші соціальні проєкти. Орієнтований на проведення літніх молодіжних таборів, християнських сарепт, військово-патріотичних вишколів, освітніх та мистецьких заходів. Став своєрідним “гірським хабом”, на платформі якого реалізуються різноманітні соціальні ініціативи: фестиваль “В гості до Бойків та о. Михайла Зубрицького”, щорічний благодійний ярмарок “Різдвяні смаколики із Мшанця”, туристичні проєкти “ФранкоМандри +” та “БойкоМандри”, гастро-історичний проєкт “Бойківська кухня”, проводяться реабілітаційні табори та вікенди для тих, хто постраждали від російського вторгнення в Україну тощо.

Нанашкова хата в Лопушанці-Хоминій

«Нанашкова хата» — класичний тип бойківської хати. Збудований в 1930 році. Особливістю автентичних будинків цього регіону є поєднання під одним дахом житлових і господарських приміщень. Одразу поруч з житловою кімнатою, коридором, який бойки називають сіньми, стодолою (боїще), розташований хлів (стайня). Є ще комора, загата, курник. У 2023 р. у цій етносадибі облаштували музей бойківського побуту, ремесел і старожитностей, проводять майстер-класи з народних ремесл. Це — приватна ініціатива місцевого подружжя підприємців Василя та Галини Курій. Нариси з історії Лопушанки-Хоминої За переказами, у часи Київської Руси та Галицько-Волинського князівства на г. Патрія існувала охоронна вежа, з якої дружинники обмінювалися сигналами тривоги з вежами на інших вершинах. У той час у безпосередній близькості до цього місця пролягала одна із віток давнього торгового шляху «Руський путь». Перша збережена письмова згадка про село датується 16.04.1532 р., а про парафіяльний храм Св. Миколая — 18.08.1554 р.

Дзвіниця церкви святого Архистратига Михаїла у Ясениці-Замковій

Ясениця-Замкова — давнє село, засноване в кінці XV ст. Перша збережена письмова згадка про церкву Св. Арх. Михаїла походить з податкового реєстру 1510 р. Сучасна будівля зведена у 1903 р. в неоукраїнському стилі за проєктом відомого архітектора Василя Нагірного. Триярусна дзвіниця-каплиця 1730 р. — пам’ятка архітектури національного значення, включена в Державний реєстр культурного надбання (№ 1438/0). Представниця галицької архітектурної школи. Славиться гармонійністю своїх пропорцій. Завершується восьмигранним шатровим верхом. На першому ярусі дзвіниці була комора, де зберігалося церковне начиння, старі ікони і мед з церковної пасіки. Сьогодні тут облаштований міні-музей народного побуту. На другому поверсі розташовувалася каплиця Покрову Пресвятої Богородиці. Сьогодні тут виставка вишитих ікон та хоругв та інших старовинних речей та церковного приладдя.

Церква Св. Василія Великого (Святого Миколи) у Великій Волосянці

У 1577 р. в селі вже існувала церква Св. Миколи (дані з податкового реєстру Перемиської землі). 23.08.1666 р. вона отримала ерекційний акт від польського короля Яна Казимира. Ймовірно, тоді і постала в селі нова церква, до якої житель цього села Стас Василькович з дружиною Огафією подарували книгу «Ключ Разумінія» Йоаникія Галятовського, видану у Львові в друкарні Михайла Сльозки 1665 р., про що свічить вкладний напис: «Изволением Ѿца и сопоспѣшеніемъ Сна и соверьшенїем Стого Дха купил сию книгу ключ разумѣнїѩ за блгословеннемь господина Ѿца Іоана Волосѩского рабъ Стасъ Василковичъ с подружим свомъ Огафию за ѿпущеніе грѣхов своихъ и придалъ еи до церкви Стоѣ и же в сты ѿца Нашего Николаѩ до села Волосѩнки Великоѣ ... року бжго АХѮИ (1668) августа днѩ ЄІ (15)». Нову тризрубну церкву з трьома тризаломними верхами звели у 1723 р. Коли її відновлювали у 1880-х рр., 100 золотих ринських на ремонт надав навіть імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І. Однак у 1900 р. церква повністю згоріла до тла. У 1903 р. за ініціативи пароха о. Альбіна Добрянського на її місці збудовано теперішню дерев’яну, хрещату в плані церкву, увінчану наметовою банею на восьмерику середхрестя. Звели її за проєктом львівського архітектора Василя Нагірного брати-майстри Іван та Василь Васьківи з Долинського повіту.

Село Тур’є: історія, легенди та особистості

Тур’є — давнє бойківське село, найдовше у Стрілківській громаді (площа 555 га, довжина всіх вулиць — 36 км). Ще в часи Київської Руси тут було військове городище та сторожове поселення, яке захищало прадавній торговий шлях «Руський Путь». У селі збереглися сліди ранньоісторичних валів. Археологи знайшли тут давньоруський меч та інші речі. Перша збережена письмова згадка про село датується, за одними даними, 1345 роком, за іншими — 1473. Тур’є складається з кількох хуторів, які утворюють три історичні частини: Тур’є Долішнє (Тур’є Нижнє), Тур’є Горішнє (Тур’є Вижнє) та Тур’є Заділок (Тур’є Заділ — найбільший хутір Старосамбірщини). Школа у Тур’є відкрилася ще у 60-х роках ХІХ ст., чи не найшвидше серед довколишніх сіл. У 1894 р. вже було дві школи з українською мовою викладання в Горішньому і Долішньому кінцях. В цей час в селі працювали урядова пошта, позичкова каса з капіталом 790 золотих ринських, та 9 тартаків (пилорам), які виготовляли 630 м. куб. дощок і брусів — значно більше, аніж у довколишніх селах. Міщани приїжджали влітку в Тур’є через вдале розташування села та кліматичні умови. У 1937 р. у Тур’є-Горішньому для ведення національно-визвольної боротьби заснували руханково-пожарне товариство «Луг» (керівники: Василь Зеленяк, Василь Керт та о. Салтикевич). В тому ж році Василь Керч створив хату-читальню, де селяни навчались елементарних навичок письма та читання (вчитель — Василь Оленяк). У часи Других визвольних змагань у Тур’є та довколишніх селах активно діяли групи УПА, зокрема про бої біля цього села згадує легендарний командир ТВ-24 «Маківка» Степан Стебельський «Хрін» та чотовий Олекса Конопадський «Островерх».

Церква Святого Миколи села Тур’є (Долішня) 1690 року

Це найстаріша церква Стрілківської громади, зведена ще у 1690 році. Вже у 1507 р. у селі існувала парафіяльна церква, однак не збереглося жодних відомостей про її вигляд. Оскільки сучасна споруда дуже нагадує дрогобицьку церкву Св. Юра 1678 р., існує припущення, що її звів майстер з Дрогобича. Найдавнішній опис сучасної церкви належить візитатору, який відвідав Тур’є у 1766 р.: «Церква Св. Миколи з дерева різаного віддавна в цьому місці існує, але за чиїм дозволом і коштом виставлена невідомо. З трьома верхами і двома баньками над крилосами... Дзвіниця з дерева різаного, низом тертицями оббита, з верхом з трьома заломами…» У селі існує легенда про будову цієї церкви: «Пан не дозволяв на цьому пляці збудувати церкву, тому люди таємно в лісі підготували все, і коли настала слушна мить (пан поїхав з села у справах), селяни за ніч все перенесли і склали церкву». Цю мальовничу церкву неодноразово зображувала на акварелях і лінориті на Різдвяні та Великодні свята українська художниця Олена Кульчицька у 1920-х роках. Під час Другої світової війни церква була пошкоджена, однак вже у 1945 році її відремонтували. В радянський час не була зачиненою. Іконостас у церкві походить з XVIII ст. (перемальований). Престіл із цільного дерева (пня), у середину якого вкручені мощі святих. Біля церкви знаходиться триаркова мурована дзвіниця-проїзд з XVIII ст.

«Спомини чотового Островерха»: Великий з’їзд провідників ОУН, командирів УПА, делеґатів різних партій і вибір УГВР”.

З’їзд представників українського політичного світу зворушив наші серця до глибини. Мені випала честь бути в охороні з’їзду. Липень 1944 року. Недільнянські ліси стали свідком величавої події. На охорону з’їзду призначено сотні: «Булава», «Сурма», «Юнацьку сотню», дві сотні «Львів» та ряд боївок ОУН. Моя чота мала заставу від села Лужка. Я з довіреними вояками доставляв харчі на місце, де відбувався збір. Наші представники приїздили на станцію поїздом, автомашинами, підводами, а навіть прибували пішки. Зв’язкові теренової сітки перебирали їх, давали на зв’язкову лінію, ми перевіряли клички, доставляли їх до к-ра Микити, а він, перевіривши ще раз, передавав далі. Навколо стояли стійки і застави. Дороги були заміновані. Біля лісничівки стояла стійка, яка давала інформації новоприбулим та спрямовувала на місце нарад. Всі застави і стійки були пов’язані з головним к-ром варти телефонними лініями. Між різними командирами я бачив тут також пор. Кармелюка. Одного дня покликали мене, стрільців Вовура, Орла, Олеся, Местника (вони походили із Стрийщини) та інших, щоб ми пішли заспівати кілька повстанських пісень. Наш хор складався з добрих співаків. Нас перебрав провідник, досить високий, чорнявий, енерґійний. Це був Кубайчук. На лісничівці в одній кімнаті, в присутності багатьох представників, ми заспівали кілька повстанських пісень. Моє вояцьке око обсервувало докладно кожного, хто там був. Після нашого виступу нам гарно подякували, і ми відійшли до своєї сотні. Усі раділи, що разом з селянами і робітниками в дні революції йде наша інтеліґенція. Коли з’їзд закінчився, ми відійшли до села Тур’є.

Вежа пам'яті у Недільній

Це найвища дерев’яна вежа-дзвіниця України, висота якої складає 43 метри. Така висота невипадкова – вона символізує пам’ять про 43-х повстанців УПА, що загинули у 1943 році у бою з гітлерівцями (з протилежної сторони у тому бою загинули 256 ворогів, тож це був успішний бій для повстанців, але успіх цей – життя молодих свідомих хлопців). Розташована вежа-дзвіниця над братською могилою українських воїнів. Вінчає її хрест, що є найвисотнішим в Європі (гора Діл має висоту 907 метрів над рівнем моря). Вежа Пам’яті цікава не тільки як меморіал, але й як інженерна конструкція: збудована із товстих колод, оброблених спеціальним розчином. Можна вилізти на оглядовий майданчик і вдарити у Дзвін Пам’яті, розташований під необароковим куполом, і під звук дзвону споглядати на безмежні гірські пасма Львівської і Закарпатської областей, за які боролися і віддавали життя молоді хлопці у часі наших Других визвольних змагань. Через рік неподалік цього місця у лісі під охороною відділів УПА відбулися Установчі збори Української Головної Визвольної Ради. Збір прийняв Платформу і Тимчасовий устрій УГВР, Універсал до українського народу, а також присягу воїнів Української Повстанської Армії. Неофіційно ці терени називають повстанською столицею України, оскільки у селах Недільна і Тур’є проживав із сім’єю керівник Україської головної визвольної ради – головного підпільного органу України, і звідси керував військовими операціями. У 1948 році комуністичні радянські лідери задля закріплення своєї влади над цими теренами виселили ціле село Недільна (понад 1000 осіб) у Сокальський район через активну партизанську діяльність та допомогу підпільникам УПА. Та бойки поступово повернулися, хоч і далеко не всі (сьогодні населення складає 197 осіб). І найперше, що вони зробили по поверненню в рідне село, – побудували у 1956 році Каплицю Св. Миколая. Нагадаємо, що в цей час тут панувала атеїстична комуністична влада! Тож запрошуємо вас у мандрівку в це дивовижне село Недільна та на унікальну Вежу Пам’яті, яку ще романтично називають українською Ейфелевою Вежою.

Церква Святої прп. Параскевії (Сербської)

Ця тризрубна триверха церква належить до найкращих зразків сакральних споруд бойківського типу Старосамбірщини. У ній ще...

Пам'ятки Бойківщини